Це не гра, а поетичний політ через хмари алгоритмів — кожен множник — це дихання, а не вигра. Тут розповідають про тишу, що залишається після шуму.

Я пам’ятаю, як у ночі Брукліна, де джаз змішувався з даними обідами, я зрозумів: перемога в Авіаторі — це не про шанси, а про подих між зльотом і тишиною. Це не посібник, а літній щоденник, написаний кодом і бажанням.